Террикон: що це і чому про нього знову говорять в Україні
Террикон — це штучний насип із порожніх порід, які підіймають із шахти або рудника на поверхню. Ззовні він виглядає як конус або пологий пагорб, часто іржавого, сірого чи чорного кольору, з рідким димком або навіть відкритим вогнем на схилах. У Донецькій і Луганській областях такі споруди видно здалеку: вони височіють на 80–120 метрів над рівниною і давно стали частиною місцевого пейзажу. Але після початку повномасштабної війни інтерес до терриконів вийшов далеко за межі шахтарських містечок: терикони горять, тліють, отруюють ґрунти і водойми, а їхня рекультивація коштує мільярди гривень.
Для читача, який ніколи не був на Донбасі, террикон — це не просто купа каміння. Це джерело пилу, важких металів, рідкісних підземних пожеж і навіть рідкісноземельних елементів, які можна добувати повторно. Нижче розберемо, як саме формується террикон, чому він горить десятиліттями, що каже про це наука і як з такими відвалами працюють в Україні та ЄС.
Як влаштований террикон: порода, форми, вік
За визначенням, яке дає Вікіпедія, террикон — це насип з порожніх порід, витягнутих при підземній розробці вугілля та інших корисних копалин. Назва походить від французького «terri» (відвал породи) і «conique» (конічний). Класичний террикон має форму правильного конуса, але в реальності зустрічаються й плоскі, еродовані, багатоярусні насипи — все залежить від способу доставки породи, її складу і того, скільки часу минуло з моменту закриття шахти.
Породу на вершину колись підіймали вагонетками або скіпами по рейках. Коли скіп висипав чергову партію, матеріал скочувався вниз, формуючи конус із крутими схилами. Усередині такої споруди залишаються порожнини, через які повітря вільно проникає до глибини. Саме ця аерація і робить террикон потенційно небезпечним: кисень живить повільне окислення залишків вугілля та сірки, і коли температура піднімається вище певного порога, починається тління або відкрита пожежа.
За обʼємом террикони поділяють на три групи: малі — менше 0,5 млн м³, середні — 0,5–2,5 млн м³, великі — понад 2,5 млн м³. За віком — молоді (до 10 років), зрілі (10–50 років) і старі (понад 50 років). За технологічним станом — ті, що продовжують нарощуватися, і ті, утворення яких завершилося, а також такі, що горять, нагріваються або вже згасли. Ця класифікація не академічна: вона визначає, який саме рекультиваційний сценарій застосовують до конкретного насипу.
Чому террикони стоять саме на Донбасі
Донбас — один із найстаріших вугільних басейнів Європи. Промислова розробка тут почалася ще в кінці XVIII століття, а в радянські часи працювали сотні шахт. Кожна шахта залишила по собі щонайменше один террикон, а в середньому — два-три. У Донецькій і Луганській областях до 2014 року налічувалося понад 500 великих і середніх відвалів, і це без урахування малих. У Західній Україні теж є террикони — у Львівсько-Волинському басейні, — але там їх значно менше і вони нижчі.
Саме концентрація терриконів у східних областях робить тему чутливою: ці споруди стоять поруч із житловими кварталами, школами й лікарнями. Відстань від підніжжя деяких терриконів до найближчого будинку в містах типу Торецька, Чистякового чи Шахтарська іноді менша за 200 метрів.
Що всередині террикона: склад породи і пірометаморфізм
Террикон — це не моноліт. Усередині нього відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які в науці називають техногенним пірометаморфізмом. Гірські породи, які роками лежать у насипу, піддаються тиску, нагріву, дії води і кисню. У результаті змінюється не лише температура, а й сам фазовий склад відвальної маси: одні мінерали перетворюються на інші, виділяються гази, утворюються нові сполуки.
Дослідження Інституту геологічних наук НАН України, опубліковані ще в 2000-х роках, показали, що в палаючих терриконах Донбасу температура всередині сягає 800–1200°C. За таких умов пірит (сірчистий колчедан) розкладається з виділенням сірчистого газу, глинисті мінерали спікаються, а органічні рештки коксуються. Зовні це виглядає як жовто-червоне світіння з тріщин, а вночі — як вогні невеликого вулкана.
Корисна копалина всередині террикона — не лише вугілля, яке не добули. У відвальній масі трапляються рідкісні метали: германій, галій, індій. За підрахунками вчених Донецького національного технічного університету (ДонНТУ), лише в декількох десятках терриконів Донбасу зосереджено десятки тонн германію — металу, критично важливого для напівпровідникової промисловості. Це одна з причин, чому старі террикони нині розглядають не тільки як екологічну проблему, а й як потенційне джерело сировини.
Хімічний склад відвальної маси
Середній хімічний склад терриконової породи залежить від шахти, але типові концентрації виглядають так:
- SiO₂ (кремнезем) — 35–55%.
- Al₂O₃ (глинозем) — 15–25%.
- Fe₂O₃ (оксид заліза) — 5–12%.
- CaO (вапно) — 2–8%.
- S (сірка) — 0,5–3% у палаючих, до 8% у свіжих насипах.
- C (вуглець) — 5–30% залежно від втрат при видобутку.
- Важкі метали (Pb, Zn, Cd, Hg) — від слідів до промислових концентрацій.
Саме сполуки сірки і важкі метали роблять террикон екологічно небезпечним. Під час дощу кислотні сполуки вимиваються в ґрунт, потрапляють у підземні води і далі в річки басейну Сіверського Дінця.
Чим небезпечний террикон: пил, кислота, пожежі, радіація
Террикон небезпечний у чотирьох вимірах: повітряному, водному, ґрунтовому і тепловому. Розберемо кожен окремо, з реальними прикладами, які фіксувалися на Донбасі.
1. Пил і дрібнодисперсні частинки
Суха поверхня террикона — джерело пилу, який піднімається вітром. За даними Донецької обласної санепідемстанції, у радіусі 500 метрів від палаючого террикона концентрація пилу PM10 (частинки до 10 мікрон) у суху погоду перевищує гранично допустиму норму в 3–5 разів. Такі частинки проникають у легені і провокують хронічні обструктивні захворювання, астму, бронхіти. Для мешканців сусідніх будинків це не абстрактна загроза, а щоденна реальність.
2. Кислотні стоки і ґрунти
Коли дощова вода проходить крізь насип, вона розчиняє сірку і метали, утворюючи кислотний дренаж шахтних вод. За даними Інституту проблем природокористування та екології НАН України, pH таких стоків може падати до 2,5–3,5 — це рівень промислового оцту. Потрапляючи в ґрунт, кислота руйнує структуру родючого шару, витісняє кальцій і магній, робить землю непридатною для сільського господарства на десятиліття.
3. Підземні пожежі
Террикон, що горить, — це не відкритий вогонь, а повільне тління всередині. Температура тримається роками, іноді десятиліттями. У 2018 році в Нікополі Дніпропетровської області зафіксували тління марганцевого відвалу, яке тривало понад 12 років. На Донбасі горять террикони шахт «Пролетарська», «Бутівка», «Олександр-Захід» — деякі з 1970-х років. Гасити їх дорого і технічно складно: доводиться або засипати насип глиною, або заливати спеціальними розчинами, або ізолювати від кисню.
4. Радіаційний фон
У деяких терриконах, де видобували вугілля з підвищеним вмістом уранових сполук, зафіксований локальний радіаційний фон у 2–4 рази вище норми. Це стосується насамперед старих шахт Центрального Донбасу. Точкові джерела не становлять масштабної загрози, але для працівників рекультиваційних бригад і мешканців найближчих кварталів — це додатковий фактор ризику.
| Тип небезпеки | Що саме шкодить | Відстань впливу | Головний захід захисту |
|---|---|---|---|
| Пил PM10/PM2.5 | Легені, серцево-судинна система | До 1 км | Закріплення поверхні, зволоження, лісосмуги |
| Кислотні стоки | Ґрунт, водойми, рослини | 2–10 км по воді | Вапнування, глинистий екран, каптаж |
| Підземне горіння | Теплове навантаження, викиди CO₂, SO₂ | До 500 м від основи | Ізоляція від кисню, гасіння, переформування |
| Важкі метали | Нирки, печінка, нервова система | Через ланцюги живлення | Вилучення, фіторемедіація, ізоляція |
Рекультивація терриконів: що реально працює в Україні
Рекультивація террикона — це не одне рішення, а набір технологій, які застосовують залежно від стану насипу, його віку і коштів. На практиці використовують такі методи.
- Гасіння відвальних мас. Найперший крок для палаючих терриконів. Усередину бурять свердловини, подають воду, глинисту суспензію або інертні гази. Метод дорогий: одна свердловина коштує 300–800 тис. грн, а для повного гасіння потрібно 20–50 свердловин.
- Переформування схилу. Висоту насипу обмежують до 40 метрів, крутизну — до 30°. Це знижує ризик зсувів і полегшує подальшу роботу. Застосовується в рамках проєктів Міндовкілля і Донецької облдержадміністрації.
- Вапнування і хімічна меліорація. У породу вносять вапно, щоб нейтралізувати кислотність. Це знижує вимивання металів і підготовлює субстрат до подальшого озеленення.
- Нанесення глинистого і родючого шару. Зверху насипають 0,4–3 м глини, а потім чорнозем. Це створює барʼєр між відвальною масою і кореневою системою рослин.
- Створення стійких біоценозів. Висаджують спеціально підібрані рослини: березу, сосну, акацію, злаки. Вони закріплюють ґрунт і поступово «витягують» метали з поверхневого шару.
У 2021–2024 роках в Україні реалізували кілька пілотних проєктів: рекультивація террикона шахти «Лідіївка» у Донецькій області (кошторис понад 120 млн грн), проєкт ЄС «Підтримка рекультивації породних відвалів вугільних шахт Донбасу» (бюджет 25 млн євро), а також окремі ініціативи ДТЕК. Усі вони показують одну тенденцію: повна рекультивація одного середнього террикона коштує 80–200 млн грн і займає 5–10 років. Для сотень обʼєктів це означає десятки мільярдів гривень і десятиліття роботи.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD” target=”_blank” rel=”noopener”>довідка про Терикон, яка допомагає уточнити основний контекст.
Європейський підхід до рекультивації відвалів
У Європейському Союзі проблему породних відвалів вирішують системно, через директиви та фінансові інструменти. Розглянемо три ключові підходи, які можуть стати орієнтиром і для України.
Німеччина: повне переформатування ландшафту
У Рурському басейні до 2018 року рекультивували понад 90% териконів. Німці не просто засипали відвали землею, а перетворили їх на повноцінну частину міського середовища: парки, оглядові майданчики, велодоріжки, навіть житлові масиви. Ключовий принцип — створення публічного простору, який «працює» на громаду, а не просто залісеного пагорба. Фінансування йде через федеральні програми і земельні фонди, а також через Європейський фонд регіонального розвитку (ERDF).
Польща: безпека і моніторинг перш за все
Польща має схожу з Україною спадщину: Силезький вугільний басейн з десятками діючих і закритих шахт. Польський підхід робить акцент на безпеці і моніторингу. На кожному відвалі стоять автоматичні станції, що вимірюють температуру, pH стоків, концентрацію пилу, рівень радіації. Дані в реальному часі передаються до воєводського екологічного інспекторату. Якщо террикон починає тліти, реагування починається протягом 24 годин. Цей підхід дешевший за повну рекультивацію і рятує від найгостріших наслідків.
Чехія: повторна переробка відвальної маси
Чехія пішла далі за всіх і розглядає террикони як копальни. Компанії типу «GEOMIN» та університетські лабораторії в Остраві розробили технології вилучення германію, галію, рідкісноземельних елементів із відвальної маси. Економіка поки що гранична: рентабельність зʼявляється лише при цінах на германій вище 2000 доларів за кілограм і при цілеспрямованій державній підтримці. Але для ЄС це інвестиція в стратегічну сировинну незалежність.
| Країна | Головна стратегія | Типовий бюджет на 1 відвал | Термін реалізації |
|---|---|---|---|
| Німеччина (Рур) | Перетворення на публічний простір | 5–20 млн євро | 7–15 років |
| Польща (Сілезія) | Моніторинг і точкове гасіння | 1–3 млн євро | Постійно |
| Чехія (Острава) | Вилучення металів і рециклінг | 2–5 млн євро на пілот | 3–7 років |
| Україна (Донбас) | Гасіння + вапнування + ліс | 2–5 млн євро | 5–10 років |
Крок за кроком: що робити, якщо ви живете поруч із терриконом
Ця інструкція підготовлена для мешканців прилеглих до терриконів населених пунктів, але вона ж стане у пригоді власникам присадибних ділянок, екоактивістам і працівникам муніципалітетів. Усі поради базуються на рекомендаціях Міндовкілля, ДСНС та польського досвіду моніторингу.
Крок 1. Визначити відстань і напрямок вітру
Відкрийте мапу (наприклад, Google Maps або кадастрову мапу) і знайдіть найближчий террикон. Заміряйте відстань від вашого будинку до його основи. Якщо вона менша за 300 метрів, ви в зоні прямого впливу пилу. Домовтеся з родиною про правило: у вітряні сухі дні закривати вікна з боку відвалу, використовувати зволожувач або мокру марлю на вікні.
Крок 2. Перевірити якість води з криниці
Якщо ви пʼєте воду з криниці або колодязя, зробіть лабораторний аналіз. Зверніться до обласної СЕС або приватної акредитованої лабораторії. Перевіряйте pH, сульфати, залізо, марганець, свинець, кадмій. Якщо pH нижчий за 6,5 або є перевищення по металах, перейдіть на бутильовану або фільтровану воду до встановлення системи очищення.
Крок 3. Ущільнити ґрунт на городі
Якщо у вас город або присадибна ділянка в радіусі 1 км від террикона, внесіть у ґрунт вапно (200–500 г на квадратний метр) і компост. Це підвищить pH і звʼяже частину важких металів. На високих грядках вирощуйте культури з коротким вегетаційним періодом: редис, кріп, салат. Уникайте коренеплодів, які накопичують свинець і кадмій: буряк, морква, картопля.
Крок 4. Звернутися до місцевої влади
Напишіть депутату міськради, сільському голові, в Департамент екології ОДА. Попросіть офіційну інформацію про стан найближчого террикона: чи входить він до переліку рекультивації, чи є кошторис, чи проводився моніторинг. На практиці саме офіційний лист запускає бюрократичну машину. За потреби долучіть до листа підписи сусідів — це прискорює реакцію.
Крок 5. Зафіксувати пожежу
Якщо ви бачите дим, полумʼя або відчуваєте запах сірки — це ознаки активного горіння. Негайно телефонуйте до ДСНС (101) і паралельно повідомте міську або селищну раду. За можливості зробіть фото або коротке відео з датою — це допоможе довести факт горіння у суді, якщо мова дійде до позову проти власника шахти чи державного фонду.
Крок 6. Оцінити ризик зсуву
Після сильних дощів або весняного сніготанення огляньте підніжжя террикона. Якщо помітили тріщини на схилі, зсув ґрунту, свіжі яри або виходи води з незвичним кольором — це ознаки нестійкості. У такому разі не підходьте до схилу ближче ніж на 100 метрів і повідомте рятувальників. Історично на Донбасі траплялися випадки, коли зсув террикона перекривав житлові будинки.
Крок 7. Стежити за реєстрами
Перевірте, чи внесено террикон до Державного реєстру обʼєктів підвищеної небезпеки. Цю інформацію публікує ДСНС на офіційному сайті. Якщо ваш террикон у реєстрі, це означає, що держава визнала ризик і зобовʼязана фінансувати моніторинг. Якщо ні — це привід ініціювати включення через депутатський запит.
Коротка історія террикона: від перших шахт до сучасних ландшафтів
Террикони — не радянський винахід. Перші насипи з порожніх порід зʼявилися в Англії та Бельгії ще в XVII–XVIII століттях, коли почалася промислова розробка камʼяного вугілля. Найстаріші з тих, що збереглися, — в Уельсі, Шотландії та районі Па-де-Кале у Франції. Саме французи, до речі, дали терміну назву: «terril» (насип) і «conique» (конічний). У XIX столітті террикони стали символом індустріальної епохи — їх малювали художники, згадували в романах, навіть використовували як орієнтири для залізничників.
У Російській імперії перші вугільні террикони зʼявилися в Донбасі в 1820-х роках, коли промисловик Никіта Мєрцалов відкрив перший пласт камʼяного вугілля в Лисичанську. До кінця XIX століття Донбас давав уже понад 5% світового видобутку вугілля, і кожна шахта залишала по террикону. До 1917 року на Донбасі налічувалося близько 200 насипів, переважно невеликих.
Радянський період — це масштабний сплеск. У 1930–1980-х роках на Донбасі побудували сотні нових шахт, і кожна з них залишила 1–4 террикони. До 1991 року тільки в Донецькій області налічувалося понад 500 великих і середніх відвалів, а в Луганській — ще близько 200. У цей самий час террикони стали частиною місцевої культури: діти грали на схилах, художники малювали їх на полотнах, а в художній літературі террикон — це «вічний пагорб» поруч із шахтарським селищем.
Після 1991 року темпи рекультивації сповільнилися через брак коштів, а в 2014 році, після початку збройного конфлікту на Донбасі, більшість шахт і терриконів опинилися на непідконтрольній території. Це ускладнило моніторинг і ремонт: частина насипів почала горіти або руйнуватися без нагляду. У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, ситуація погіршилася ще більше, хоча частина рекультиваційних проєктів усе ж реалізується на підконтрольній території.
Цікаво, що в Європі террикони переживають «модну» трансформацію. Колишні насипи перетворюють на виноградники (Мозель, Німеччина), оглядові майданчини (Льєж, Бельгія), музеї просто неба (Нор-Па-де-Кале, Франція). Це нагадування, що террикон — це не тільки екологічна проблема, а й частина індустріальної спадщини, яку можна переосмислити.
Міфи про террикони, які заважають роботі
Навколо терриконів ходить чимало міфів, і вони реально шкодять справі рекультивації. Нижче — найпоширеніші з них.
- «Террикон можна просто засипати землею і забути». Це помилка: без гасіння і вапнування насип продовжує тліти, кислота зсередини вбиває рослини, а через 3–5 років ґрунт знову стає кислим.
- «Террикони радіоактивні». Переважна більшість відвалів мають нормальний фон. Винятки трапляються лише в окремих шахтах із підвищеним вмістом урану, і це контрольована ситуація.
- «Дерева самі виростуть, якщо почекати». Без підготовки субстрату і вапнування на терриконі ростуть хіба що поодинокі бурʼяни. Стійкий ліс — це результат 5–10 років агротехнічної роботи.
- «Террикон — це просто купа сміття». Насправді це вторинне джерело металів, будівельної сировини (щебінь, керамзит) і навіть рідкісноземельних елементів.
- «Рекультивація — це чиєсь приватне завдання». У більшості випадків террикони стоять на землях, які належать державі або вже ліквідованим державним шахтам. Відповідальність розподілена між Міндовкілля, ДСНС, Фондом державного майна і місцевими громадами.
Ці міфи живуть десятиліттями і гальмують виділення коштів. Кожен із них має бути розвінчаний на рівні місцевих громад, щоб рекультивація перестала сприйматися як «непотрібна витрата».
Часті запитання (FAQ)
Що таке террикон простими словами?
Террикон — це штучний насип конічної форми з порожніх гірських порід, які підіймаються на поверхню під час видобутку вугілля або руди. Ззовні виглядає як пагорб, іноді з димом або вогнем на схилах. У Донбасі террикони сягають 100–120 метрів у висоту і є візитівкою шахтарського краю.
Чому террикони горять десятиліттями?
Усередині насипу залишається вугілля і сірка. Повітря проникає крізь пори, запускає повільне окислення. Температура росте, і коли перевищує 300°C, починається тління. Гасити доводиться спеціальними методами: буріння свердловин, заливка глини, ізоляція від кисню. Деякі террикони Донбасу горять із 1970-х років.
Чи небезпечно жити поруч із терриконом?
У радіусі до 1 км підвищений ризик захворювань дихальних шляхів через пил і кислотні стоки. У радіусі до 500 метрів додається ризик теплового впливу і зсувів. Якщо відстань понад 2 км і напрямок вітру рідко несе пил на житло, ризик для дорослої людини без хронічних хвороб відносно невеликий. Для дітей і вагітних мешкання ближче 1 км не рекомендоване.
Скільки коштує рекультивація одного террикона?
Для середнього відвалу обʼємом 1–2 млн м³ повна рекультивація коштує 80–200 млн грн (приблизно 2–5 млн євро). Робота займає 5–10 років і включає гасіння, переформування, вапнування, нанесення ґрунту і озеленення. Пілотне точкове втручання (без повного перетворення) обходиться в 3–10 разів дешевше.
Чи можна використовувати террикон як джерело металів?
Так, у відвальній масі є германій, галій, індій, рідкісноземельні елементи. За оцінками ДонНТУ, лише в декількох десятках терриконів Донбасу зосереджено десятки тонн германію. Економіка поки що гранична, але при зростанні цін і державній підтримці рециклінг може стати реальністю.
Як відрізнити палаючий террикон від безпечного?
Ознаки горіння: дим, пара, запах сірки, жовто-червоне світіння в тріщинах, тепло біля підніжжя навіть узимку. Ознаки безпечного згаслого террикона: холодні схили, відсутність диму, наявність рослинності. Якщо ви сумніваєтеся — повідомте ДСНС або екологічну інспекцію, не намагайтеся перевіряти самостійно.
Хто відповідає за террикони в Україні?
За стан терриконів формально відповідають: Міндовкілля (рекультивація), ДСНС (пожежна безпека), Фонд державного майна (якщо земля державна), місцеві громади (якщо земля комунальна), і власник шахти, якщо шахта ще працює. На практиці відповідальність розмита, і саме це гальмує роботу. Більшість діючих програм фінансується через міжнародні проєкти: EU4Environment, USAID, ЄБРР.
Чи може звичайна людина щось зробити з терриконом у себе в місті?
Так, і це працює. Алгоритм простий: зафіксуйте проблему фото або відео, подайте депутатський запит, зберіть підписи сусідів, зверніться до обласної екологічної інспекції та ЗМІ. Історія рекультивації террикона в Добропіллі у 2020 році почалася саме з ініціативи місцевих мешканців і трьох публікацій у пресі. Бюрократія реагує на публічність.
Скільки терриконів залишилося в Україні і чи всі вони горять?
Точна цифра постійно змінюється через бойові дії і руйнування. За оцінками Міндовкілля, до 2022 року на підконтрольній території залишалося близько 270 великих і середніх терриконів, плюс сотні малих. Активно горить або тліє близько 30–50 обʼєктів, ще 60–80 мають підвищену температуру і ризик займання. Решта — відносно стабільні, але потребують моніторингу і поетапної рекультивації.
Що буде з терриконами Донбасу після війни?
Террикони нікуди не зникнуть. Після деокупації їх чекає масштабна інвентаризація: оцінка стану, небезпеки, можливості рециклінгу металів, потенціалу для перетворення на парки чи промислові майданчики. За попередніми оцінками Світового банку, повна рекультивація терриконів Донбасу обійдеться у 2–4 млрд євро і займе 20–30 років. Це реалістичний горизонт, але він вимагає політичної волі та стабільного фінансування.
Террикон — це наочний приклад того, як індустріальна спадщина може стати екологічною проблемою і водночас ресурсом. Розумна політика тут поєднує безпеку, науку і довгострокове планування. Для України це не абстрактна тема: сотні тисяч людей живуть поруч із терриконами щодня, і саме від суспільного тиску, прозорих бюджетів і міжнародної підтримки залежить, чи стануть ці насипи безпечним ландшафтом, а не джерелом хронічних хвороб. Контролюйте місцеві реєстри, фіксуйте порушення, вимагайте моніторинг — і кожен громадянин робить свій внесок у розвʼязання задачі, яка формувалася понад століття.
Залишити відповідь